Спинись, мій вродливий, домовитий сон.
Орхи побились, - і нишком в шинок. -
Що всі ці гроші мої! Тільки коптити розвій.
- Милий, зробив би ти мені корч-місто?
- З чого? Лише горніст і міцний ківш з білим обрієм.
- Сьогодні широкий обрій снів - гнітом осів.,
- Допоки  вирій в прориві, пішли.
-Чого гомоніти, пішли в Кобилиці - зговір колобків.
Розбіжний шпиглір у вогні коловоротом блищить.
Обрис криниці блищить,  
і видно піч згорілу за видноколом.
Колобродить хлібороб в шостому сні.

- Гриз  мій, сьомий, пишний відпочинок,
- Цить,- ситий горгошить, - цвірк, цвірк, - грізний крик.
- Тихо-тихо! -  Поліг тихий комиш? - рівний і тісний.
- Дись, гострий сон скорив чорних! -  вгодив всім.
Гнівний свист  - йойк! йойк! - торохтить поліном.
- Ці злодії, од кібці! - од, сильні в них довгі ігри!
- Ти, йолоп, повідомили, що прошили гордого.
Він біг - дзиґою, - і ниць - дзигою - принишк.
-  Ти йолопів гонор, - доносили щось діти?
- Ні, дощить тільки від дойди! Нині дідько - дибом!
Дзйойк. Бдзьок! Стій! Бовк! Бовк! Гоготить!
- Ні, ти, здирник, ловиш носом стиглу грізність війни.

Рокотить з ріжків грішми, - ці гринджоли жорстокі!
І пішов собі сон поміж  світлими  в подорож.
- Ти, розтовстілий ціпок, вбив могильні дриготи,
- Ойойк, - помжили горщичок,
- Полилось з пригорщні біле тіло.
- Йой, йойк, йойк, - одобробло від сліз поспішно висох.
- Спи мій сон, бо розповнілі гідні з хорошим голосом.
- Допік офірний, мій шостий сон в біль оторопів,
з окропом підійшов зовсім близько, - випий! -
- Піт пішов,  ох-ти,  дриготи,  допоможи...
- Поки охолов до  його віршів, то зблід.


Поміж  отчі ниви -  прозрів він ворожо,
Проміж воріт войовничий, липкий, восьмий сон.
Про моїх чогось,- тільки одні  втіхи вибродили,
бо досі вві сні  вірилось в її дикі бісики вроди.
І тихо і світло ловилось під білі горби.
Щось молоді горби спритно побігли до здобичі.
Сон із вогнів вийшов зі  вічним голосом.
Ні,  ти почни жити в сонці - світ твій!
Ох, допоки зробиш діло  - то й ворожий обстріл, -
от тобі і лихі роки війни.

Від сліз облізли мої дороги біди.
Ніби моріжок польових квітів  повз долі пройшов.
Що то, сон-сором, відщипни!  Він, - ніби прикрість,
– Ні, воркотить тільки  біль, - в осині соти і в сни-вічко.
Почистивсь від диких слів  з словників рідної мови,
-Злість з Біблії, що з високої полиці, вість - до вподоби,
- Ти від товстих книг сни відрік.
- Вічні читці - ці сни, в них  очі війни, мов вії,
один до одного повні щирої віри.
Чи ти їх зловив,- ні, - підходили - різкі іскри ішли.
Бійці швидко згоріли, - ці молоді очі - білі-білі.
Осторонь снів, ти дорого долі, ох лишенько!
Осторонь слів, ви молодиці, ніби во тьмі, чорні-чорні.
Спинись, мій сон - дим. Орхи, - що всі ці гроші твої!
Ось-ось з голови – дикі події війни – пішли і пішли.
І пішли би ви вічним сном - з Вітчизни.