Знов ранок, місто потопає
В купелі водно-сніговій.
Й туман ще з ночі розгортає
Товстий і сірий свій сувій.

В його полотнищах вологих
Немає дірочок ніде.
Мабуть, така задумка Бога,
Що день цей в сутінках пройде.

Адже туман — не легка хмара
Та й не збирається тікать.
Тож ходять люди, мов примари...
Що ж, будем сонечка чекать.

Минає все, й туман розтане,
Не вік йому ж бо панувать.
Щасливий день наш ще настане,
Й знов буде сонечко сіять!