Опубліковано: 2019.01.14
Поетичний розділ: Філософська лірика

Мері Морозова

***

Все рідше і рідше
Тягне писати вірші.
І кожен стає, як провалля глибше,
За змістом,
Уже описанним.
Поки що не прожитим.
Тут тихо
і дуже високо.
Над прірвою в вічнім житі.

Я хочу лишитись дитиною.
Це жито я сам посіяв.
Здається, весь світ, окрім мене єдиного,
Знає мету мою.
Знає мрію.

Знає, ким бути
І що робити.
Знає, куди мені йти не треба.
Я тихо лягаю у вічнім житі.
Крізь очі мої проростає небо,
Так просто і страшно, що серце зводить.
І в хмарах пливе силует незнаний.
І битий мій шлях поростає травою,
Як все, що відбулося
поміж нами.

2019
© Мері Морозова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/49227/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG