Опубліковано: 2018.11.14
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Андрій Теплов

Аллилуйя!...

Не подаяния прошу и не пощады.
Не за себя мольбу вершу, не за награды.
Как быстро мир сошёл с ума… я не заметил.
Кому дворец, кому тюрьма, вся жизнь на ветер.
Мы все такими же, как ты… могли бы статься.
Со дна духовной пустоты пора подняться.
Никто за нас зерно Любви не бросит в Землю.
Зачахнут быстро на крови цветы и стебли.
Однако, сколько ж можно врать, блудить и хАпать?
Не помянув отца и мать, слезою капать.
И, потерявши ориентир, просить у Бога,
слова, затёртые до дыр, неся убого.
Взываю только к одному – не отрекайся,
пусти к порогу своему. Не обижайся,
помилуй грешный свой народ, прости молю я!
И рассекает неба свод глас: аллилуйя!..

03.11.2018 г.

2018
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/48859/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG