Ігор ПавлюкТЕЛЕСИКТЕЛЕСИК Сидить на могилі старенький Івасик Телесик. На цвинтарній груші тепліє гніздо солов'я. До світу старого належить він зараз лише тілесно, А так, то вже гуси із ним у інших летять краях. Шипшинові краплі лягають в тумани спати. А Місяць, як риба, сколихує даль душі. Безсмертник цвіте і молиться жовта м'ята. Повільно, повільно до себе усе спішить. У хаті старого ікони лежать і гроші. Сусіди нормальні, бо "правильний він мужик". Розплата за гріх і плата за все хороше Приходять тоді вже, коли вже до всього звик. Здичавіла вишня, бо шкода було палити. А явір, а явір... у ньому лежать сумні. Втомилося серце усе на землі любити, З усього на світі складати струнні пісні. Каштанові косма зробились, як вітер, сиві. З дощами тонкими пішов тимчасовий друг. Зміючка Оленка, кому там вона щаслива?.. Кого вже пригорне мама до складених воскових рук? Гарячі внучата дзвенять. Світ гойднувся, як човен, І небо беззахисно впало до рук ріки. Він знає мовчання і знає пташину мову. Усе, крім душі, у нього взяли роки. Не тільки ж у нього. Не тільки йому немило. Хай гріється пам'ять в крові золотої пурги. Старенький Телесик сидить на старій могилі. Горбатій могилі Баби Яги.
|
2006 © Ігор Павлюк |