Тут сніг не долітає до землі,
він осідає у туман нічний,
в пил
і,  
в бензинових
обдряпинах
з примарами льоду,
ти ковзаєш...

Шосе,  як жолоб,
чортопхайка —
бобом.

Душа і та,  
обійнята ознобом,
тремтить...

Благає...

Боже!
Пронеси!!!  

А після,
от,
приблизно через рік,
коли насниться
знов
ця лобода,
ти захолонеш,
учепившись за кермо,
а жар пустинний  
в шквал тебе
і в піт.

Передсмертний.

...Якщо
знову пронесе,
то житимеш ти  
щасливо в ті дні...  

Бо  правдонька твоя...  

В біблейському  
оплавиться
вогні...