В гості мене запросила. Поїла приворот зіллям. У нервах, казала, сила, Не в сухожиллях. Я був серйозний, мов космос, Мов пес -- бездомний. Заснули ми десь о восьмій… Мов у Содомі. Закритий твій телевізор Картиною Рафаеля. То ж я забув про суспільні кризи, Небесні закрила стеля. У вільнім своїм падінні Торкнулись ми кайнозою. Калинові наші тіні -- Немов пішли за водою До білих вогнів, до вітру, Що спить зі сльози обличчям, Яке я із неба витру Усміхом чоловічим. На відстані пісні біль ще. Зорі стогнали синьо. Кого тепер ждатимеш більше: Мене чи сина?
|