Тремтливі тіні пелюсток моїх несправджених бажань із хмар надій останніх...
Повзуть повільно водами проЛети збаламученої.
А от вночі...
Зникають в бурунах ...Деменції.

Айя-я-я!

І я, огрітий словом-лихоловом, щуроловом,
броджу по бережку її, не чуючи куди,
бо
коли зрушити хоча б олну строфу надалі,
то можна згинути, навіки захлипнув...

Шись щастям зникнути довіку назавжди у  осипах зіяючих отих..

Та, загалом..

 Усі там будемо.