За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не побачить.

    Кому ж її покажу я,
    І хто тую мову
    Привітає, угадає
    Великеє слово?
    Всі оглухли – похилились
    В кайданах… байдуже…
    Ти смієшся, а я плачу,
    Великий мій друже.
    А що вродить з того плачу?
    Богилова, брате...
    Не заревуть в Україні
    Вольнії гармати.
    Не заріже батько сина,
    Своєї дитини,
    За честь, славу, за братерство,
    За волю Вкраїни.
    Не заріже – викохає
    Та й продасть і різницю
    Москалеві. Це б то, бачиш,
    Лепта удовиці
    Престолові-отечеству
    Та німоті плата.
    Нехай, брате. А ми будем
    Сміяться та плакать.