Опубліковано: 2018.07.07
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Андрій Теплов

Мои кони

Пахнут полем васильки, лютики-цветочки…
Ходят кони у реки, не дойдут до точки.
Смотрит Боженька с небес, недоумевая:
в мире множество чудес, а они по краю
бродят в поисках своей незавидной доли.
Может карма у коней – век тянуть в неволе?
Видно, каждому – своё (рассудил Всевышний)
птицам радостный полёт, а иным по ниже:
рысь, галоп, узда и плеть. То ли ещё будет…
Конь привык всегда терпеть, помогая людям.
Ничего, что крыльев нет и разбиты ноги,
за спиной кровавый след, но зато в дороге,
но зато всегда в строю, и всегда при деле.
Пусть частенько на краю, в ливни и метели.
Обниму-ка я коней! Кто меня осудит?
И до самых крайних дней благодарен буду
и за верность, и за труд, за любовь и дружбу.
Я надеюсь, всё поймут и не бросят службу.
А в один прекрасный день отпущу лошадок…
пусть бегут, куда не лень, небо им в награду…

05.07.2018 г.

2018
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/48001/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG