***
Свята таємниця ховається в чорне,
Де душі огорнуті в стогін акордів,
Де досвід на рівні сліпого невміння,
Що квітне і стогне у лоні валторни.

У музиці м’язи пускають вологу
І множаться фрази фривольних позицій.
Обіймами віянь дивуються відьми,
Як викиди магми на стіни й підлогу.

Усе би красиво, та кріса замало,
Щоб страх невідомості нас приголубив.
Сідає на губи пилок відображень
І жадібно смокче напружене жало

У винному хорі стікаються ріки
Молочного меду і теплого воску.
Ми двоє – на древкові піднятий прапор.
Тіла, наче душі, тріпочуть на вітрі.

Ми двоє, як небо, занурене в річку,
Як річка, що впала і витекла з моря.
Наш день перемелює гріх у молитву,
Як меч, що у піхвах шукає обручку.

03-09.05.18   ©   Василь Кузан