не роби різких рухів повітря просотує кров мов життя закінчилося просто
промовлянням імен неможливістю чути волосся трави відкриті рани квітки-мухоловки
марна плоть солодка млость міста мерехтіння слів
не роби різких рухів ось вона марганець пелюсток змиває з очей оману
мереживо мерців мелодія моря не на часі каже зараз ці коливання струму
серце зупиняється чисті серветки навпіл розрізати що там всередині
пір'я колібрі нестримна жага мовчання натомість так

***
потім щось креслив у своєму зошиті на 36 це така пошесть життя та вони не воскресли земля-землиця у горлі масна земля чорнозем і потому
тут немає місця нічому живому потім щось бурмотів отці кажуть треба тобі значить треба хіба нам знати що воно краще
ось воно приходить до Бога таке заваляще каже має ж бути щось краще ніж я
та ні то все проекція нічого більше немає каже то все здалося тобі не боляче насправді прокидайся бідося
у двері дзвонять завтра тепло як майже рік не було терпіти терпкість тепла руки бинти
ще чиїсь руки неможливість дотику потім шкуринка попіл у горлі
обличчя були у кольорі стали чорні тепер як триматися за підручник цього метрополітену
потім щось креслив навпомацки світло шукав і вимкнути важко і серце заходиться смертю
викинув зошити надто поля залишати відверті