ГАДАННЯ

Любові, київській відьмочці
На ось карти. Гадай на долю.
Юна відьмо, кажи, кажи!
...Кров на шпазі і два пістолі.
Від життя сховаюсь в душі.

Шум прибою, і вічна туга,
І хвилясте тепло коси...
Друг став ворогом, ворог – другом.
Ти, що хочеш, в мене проси.

Страшно й смішно. А серце Вія,
Мов дитяча могила, спить.
Знаєш, як я любити вмію!
Голуби летять, голуби...

Юна відьмо моя лукава,
Мов столітнє вино, легка.
Той, хто хоче багатства й слави...
Чом у нього тремтить рука?

Туз бубновий, пікова дама...
Чорний Місяць упав на сніг.
Яблуневими пелюстками
Осипаю я струни ніг.

Ну, чого ти, чого ти плачеш?
Скинь ті карти, як білий плащ!
Це ж не ми, це вже доля, бачиш...
Це вже доля така.

Пробач.