Опубліковано: 2018.03.19
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Андрій Теплов

Валерию Приёмыхову...

Вновь приходит весна, все сильней отдаляется детство,
а ему, да и мне, никогда не забыть «той» Весны...
в сердце шрам не зарос, кровоточит все время то место,
где неистовый бег продолжают с тех пор «Пацаны»...

Я его ведь не знал, только чувствовал — стОющий парень,
он кометой промчался, бесстрашно нам нерв оголив,
все работал и жил, беспредельно... как в пьяном угаре,
и звучит сквозь года очень искренней нотой мотив.

Пусть проходят века, не забыть и не стОит пытаться,
его голос и взгляд до сих пор душу мне бередит,
и, наверно, он прав - лучше рваться из жил и метаться,
чем ползти «втихаря», только смелый однажды взлетит...

Он напоил коня... конь тот несет меня... с ним мы летим дорогою длинною... чистым копытом звеня...

03.06.2015 г.

2018
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/47396/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG