Усе, як завжди – хижо і безтямно,
Неначе ще не одійшли од древності.
Нові часи у передгроззі зламу
Прекрасні і страшні в своїй непевності.

І все, що буде, вже давно розписано –
І як пройти, й за що яка оплата,
А ми укотре беремося списами
Й сокирами майбутнє одчиняти.

Юрба, як море, збурене і спінене –
Чим вища хвиля, тим спинити важче.
Ми ломимось у двері, що відчинені,
І знов,
І знов,
І знов… – вони не наші!