Опубліковано: 2018.02.03
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Андрій Теплов

Птичье пение

Пролилось сквозь пальцы время,
не токуют глухари.
То ли счастье, то ли бремя
от зари и до зари.
Рву последнюю рубаху
на себе, под сердца стук.
Голова спешит на плаху,
а петля на прочный сук.
Разлетелись все желанья,
истончилась жизни нить.
У развалин мирозданья
вроде некуда спешить.
Волком вою, пью без сдачи,
не латаю, не чиню,
не ловлю за хвост удачу,
рад последнему рублю.
Хоть шаром кати по миру,
смысл разделан под орех.
Тут уж, братцы, не до жиру,
забродил мой сладкий грех.
Но в последнее мгновенье,
понимая, что тону,
услыхал я птичье пенье
и рванул свою струну.
И сквозь призрачность сознанья,
сквозь бардак и суету,
вновь к истокам мирозданья
я с любовью в такт иду…

27.01.2018 г.


2018
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/47155/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG