Опубліковано: 2017.11.29
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Світлана Балагула

Оптимізм

Стомлені нерви на дотик м'які, як перина,
зламаний час наливає вино. З підвіконня
дивиться розум: любові диявол законно
перетворити бажає мене на руїни.

Вгору свій хрест тягне вкрай перезбуждений фатум,
мрії збиваються в зграю та виють на місяць:
лячно їм жити в червоному мареві. Смійся
кожному в очі, хто носить в собі ультиматум.

Місячне сяйво гуляє в настінних портретах,
несамовито вкладається в теплі долоні...
Не поправляючи мертву від болю корону,
не потрапляючи вглиб чергових очеретів,

настрій розлючений ллється до теплої кави.
Треша достатньо, а доля у двері не дзвонить...
Ці перегони моїх веселкових драконів
вранішнє сонце влаштовує задля забави.

Вічні питання розлуки у постмодернізму
вже переслідують осінь в жовтневому танці...
Я потребую натхнення з рожевим на капцях —
невиліковно хворіє життя оптимізмом.

2017
© Світлана Балагула
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/46794/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG