Опубліковано: 2017.10.25
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Павло Кричевський

***

Пусто. Солнце выпило все шепоты, звуки. Лето.
Август гремучей змеей уползает на дно лесов.
Строфы рассыпались в серую пыль, и  это
значит одно –  пора себя закрыть на засов

и ждать осени. Дождаться, знакомиться с ней,
выйти в тихий свет сумерек, в свой ранний вечер,
обрести мир заново – мир полутонов, теней,
тоже ждавших меня – терпеливо, по-человечьи.

Ждать – тихое слово, с надеждой шелестящее в такт,
тени сливающее в новые темные строки.
Вечер все глубже. Ночью уже не коснуться дна. Так
рождается время,  смотрит в глаза,  диктует сроки.

Буквы, звуки, слова, не прошу вас быть  мною, -
вы летите в строфы, как птицы -  в курлы и  в день,
чтобы рассыпаться снова неизбежной весною
в лето и в пыль. Чтоб слиться в осень, в чужую тень…

2017
© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/46642/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG