Люди лицемірні, маски пурпурові. Поклянуться й чорту, й матері в любові, Одшліфують бевзню й генію котурни. Кажуть наративно: "Треба жить безжурно. Ти важкого зроду не бери до серця!". Дружно доливають лихо у відерце, Ставлять перечіпки... витирають шиби - Щоб луччіше видно гулі, ганджі-хиби... Люди вельми добрі, щиросердні, вдячні. Надбирають масло, крупи: манну... ячну. І серпом поранять... і дадуть сорочку... Люди терпеливі - плинуть за дзвіночком, Посідають любо у партерах, ложах... Кардинально різні, край арени - схожі. Співчуваю людям, всіх мирю тихенько. Стала я мудріша, бо молилась ненька. Сонячно дивлюся, не кусаю - бджілка. Люди пречудові, як не п`ють горілки. І напишуть книгу про війну і втрати... І пришиють пальця... щоб ізнов кусати. Люди продавали голос, безголосся, Чаклунів топили, бо усім здалося... Вішали на древках мотузяну віру, Били порцеляну і терзали ліру, Ставили погруддя -зайчику і лисці. ...люди забувають казочку в колисці. 2017
|