***
Життя припнуло диваків на повідці, неначе мопсів.
Ідуть вони, як ті сліпці, і у казкове вірять досі.
Поводирі беруть слова й жонглюють ними – леза гострі.
А дні з вершини вже біжать – спішать на розстріл.

Попереду стоїть стіна, розписана як перспектива.
Бряжчить затвором автомат, як ненаситний цензор дива.
Ось-ось у спину полетять холодні вогнегасні кулі.
На серці сумніву печать, а поводир вуста не стулить.

Життя до світла нас веде. Життя – облуда.
Усе розписано до нас. Як ми напишемо – так буде.
Присутність – це коли сліпий стоїш при суті.
А істини такі святі! Й такі розкуті.

02.10.17            ©            Василь Кузан