Шукаю тишу.
Світ її убив.
Так під асфальтом дихає коріння.
І чути, як ростуть сумні гриби
Під зоряно-пташине голосіння.

За радістю полюю, у лісах,
Бо у містах давно армагедонно.
Болять мені гортанні небеса,
Сльозинно усміхається Мадонна.

Зоря – немов сльозина сироти,
Невидима нікому,
Тільки Богу.
Шукаю тишу –
Щоби вглиб рости
По струнах вертикальної дороги.

У тиші, правда,
В’є гніздечко біс.
Але й у тиші
Дозріва метелик.
Знаходжу цілий Всесвіт у собі –
І мікро, й макро...
З крилами метелиць.

Душа земною плоттю оброста
Та пророста –
Мов крізь асфальт травина,
В любові,
Молитвах
Та у постах,
У сумнівах,
У болях
Та провинах.

Газобетон навколо.
У мені ж
Велика тиша,
Божа рівновага.
І страх ржавіє,
Мов бандитський ніж,
І радість битія
Шипить,
Як брага.

5 серп. 17.