Сергій НегодаПсихіатр- Боже! Мені треба бути вже вдома! А тут кропива некошена! - Дійняв уже. Глянь. Ніде, ні кропивочки! - Скільки можна шкребтися з гріхами? - У мене вдома увесь чайник скипівся! - Боже, а як ти зараз невимушений з вільно заміжнею? - Кидаю їй за пазуху ґедзиків! Дзвінок трясе дибілку: - Де гуляєш? - Освідчуюсь коханці! - Не відкривай мені своїх шпигунок… - Ти знову! Безпутній! - Треба на роботі бути – тут знову закривавлена людина! - А щоб ти закипів!!! Хоч лізь у зашморг. - Зараз! Їду! На силу! - Рву вже гудзики! - Чо терзаєшся? Жива душа в панчосі! - Як приємно, коли не чути твого подиху в дибільці! - Боже! Як мені кинути жарину в порожнє серце! - Кидай хоть окалину! - Хватить! Уже дістав! З лихвою! Недоносок! За милу душу! Дивлюсь на старого! А у нього очі таке закрутили: З глузду з’їхав кендюх! Психічного хворого посадовця, високого пігмея, завезли в психіатрію! - Халепа! Перепотів увесь кендюх. - Прокрався! За те живісінький і білий! А тепер ось - мертва дорога - з лікарні! Повзе по мертвому місту до дорогої хмари в душі. - Як мене занесло в цю психлікарню!? - Трясця з цієї матері – одне лихо! - Як мені остогидло бути психіатром! - Це що, ще раз перевикривати чуже табу? /!/Попри все ти все ще віриш, що не перехрестив круги життя. І таки ти сподіваєшся, що кров в очах не задля клоуна - а геть-чисто тотем зла./!/ /*/Не зважаючи на те, що ти інтерпретуєш, з-проміж усіх твоїх змін та відбутих ротацій, у тобі немає оцифрованих істот без інстинктів./*/ /?/Нівкого не знаходив моєї знесеної голови. Зате, як трясеться макітра, що вирвана власними думами. Погорів сміхом життєлюб - ходить тінню -тихіше щастя./?/ |
2017 © Сергій Негода |