-   Боже! Мені треба бути вже вдома!
А тут  кропива некошена!
-   Дійняв уже. Глянь. Ніде, ні кропивочки!
-   Скільки можна шкребтися   з гріхами?
-   У мене вдома увесь чайник  скипівся!
-   Боже, а як ти зараз  невимушений
з вільно заміжнею?
-   Кидаю їй за пазуху ґедзиків!
Дзвінок трясе дибілку:
-   Де гуляєш?
-   Освідчуюсь  коханці!
-   Не відкривай мені своїх  шпигунок…
-   Ти знову!  Безпутній!
-   Треба на роботі бути – тут знову
закривавлена  людина!
-   А щоб ти закипів!!! Хоч лізь у зашморг.
-   Зараз! Їду! На силу! -  Рву вже гудзики!
-   Чо терзаєшся? Жива душа в панчосі!  
-   Як приємно, коли не чути твого подиху в дибільці!
-    Боже! Як мені кинути жарину
в порожнє серце!
-   Кидай  хоть окалину!
-   Хватить! Уже дістав! З лихвою! Недоносок!
За милу душу! Дивлюсь на старого!
А у нього очі  таке закрутили:
З глузду з’їхав  кендюх!
Психічного хворого посадовця,
високого пігмея, завезли в психіатрію!
- Халепа!  Перепотів увесь кендюх.
- Прокрався! За те живісінький і білий!
А тепер ось - мертва дорога - з лікарні!
Повзе по мертвому місту
до дорогої  хмари в душі.
- Як мене  занесло в цю психлікарню!?
- Трясця з цієї матері – одне лихо!
- Як мені  остогидло бути  психіатром!
- Це що, ще раз перевикривати  чуже табу?

/!/Попри все ти все ще віриш, що не
перехрестив круги  життя.
І таки ти сподіваєшся, що кров в очах не
задля клоуна - а геть-чисто тотем  зла./!/

/*/Не зважаючи на те, що ти інтерпретуєш,
з-проміж усіх твоїх змін та відбутих ротацій,
у тобі немає оцифрованих істот без інстинктів./*/

/?/Нівкого не знаходив моєї знесеної голови.
Зате, як трясеться макітра, що вирвана власними думами.
Погорів сміхом життєлюб - ходить тінню  -тихіше щастя./?/