Просто слова, що лягають рядок до рядочка, Просто думки, що неначе мурахи снують. Ці — про дорослих уже моїх сина і дочку, Ці ж — про онуків, які спати теж не дають. Просто робота, від ранку до пізньої ночі, Клопоти вічні й тривоги, мов грона, рясні. Просто щоденні червоні, "комп'ютерні", очі Й вічні папери, що так остогидли мені. Просто проблеми, що тиснуть на мозок і плечі, Хоч і не власні, та взявся тягар цей нести... Прсто, як Бога, чекаєш ти іноді вечір, Денне ж бо поле бракує вже сил перейти. Просто весна, що свої нині крила складає. Швидко деньочки минули її золоті. Просто життя, в якім часу на себе немає. Мабуть, тому, що живемо в часи непрості.
|