Варел Лозовий***Відцвів бузок й пух сіє сокориний, з’явились комарі ласо вживать гемоглобін. Погодка горда у цім році - ніби кпинить й поводить себе, мов активний хунвейбін. Час-бик весни, в розмаї травня середина, каштан каскадом пропонує ескімо… - Коли ж нарешті гайки цій війні або принаймні глина, Галино? Хоча сусіда в нас на півночі – ще те гівно! Ще тиждень тому сніг із квітом вперемінку сипавсь, Жлобальне потепління, видно, знов посунуло на пси… Ще не їден затятий бідолаха гардеробом рипавсь, взуваючи то літні дюрки то ваксовані носи. Така весна, що відірви та викинь на харч приблудам та липучим жебракам. Не перетравиш його путньо та й кладеш жилавим ликом на синоптичний цей бедлам. Напевно хтось крутий гріхів натрахав, а на горіхи, бач, дісталось нам! Жидачів стугне і хріни рахує Рахів, зувиті цупко в маркізет й мадаполам. Така весна, шо ну її до дідька! Під три хулєри й в гадине дупло. Й кінця віршеві цьому, я гадаю, ніц не видко, бо його геть фугасом враз на зрази рознесло… https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1705265122832008&set=a.1265428963482295.1073741841.100000456116479&type=3&theater
|
2017 © Варел Лозовий |