Опубліковано: 2017.05.14
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Андрій Поляков

***

***

Не знаю… Не знаю откуда такие мотивы –
Ведь умерли те, про которых шепнули, что живы…
Но мне показалось, что вновь поманила удача.
И в мире – ни стона уже, ни протяжного плача.
А только весеннее солнце играет на блюде,
Подпрыгнет как мячик – и счастливы, счастливы люди.
И мир бесконечен… А птиц возвратившихся стаи –
Как будто невидимый кто-то страницы листает…
И так хорошо, и свежо, и воистину – классно!
И кажется: жизнь, что напрасно прошла – не напрасна.
И кажется, те, что сегодня как боги воскресли –
Пьют чай…  Улыбаются…  Дремлют, раскинувшись в кресле…
И кажется: счастье – простая дорога без боли,
Ведёт и ведёт, и ведёт, и ведёт… Где-то в поле
Она исчезает, становится чем-то далёким –
Прозрачной мечтою, а может, цветком синеоким.
А может… Не знаю… Гадать не хочу и не стану –
Я лучше рукою махну, птиц приветствуя стаю.

2017
© Андрій Поляков
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/45972/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG