*** Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі, На павутинку почуттів, на нитку нашої любові. Тремтить рука і плоть м’яка у грона слів ховає зорі І чути здалеку яка крихка моя вітцівська мова. Не кров Христа – терпке вино так невблаганно чашу повнить. І сумнів ходить – тінь лиха на скронях правди і свободи. У кошик – паску, писанки, ну а під ними цвяхів тони… У мертвім морі тільки смерть. Йордан йому вливає води. Ховають музику вуста у соковитих плесах ранку, І час молитву молоду вдягає днесь у вишиванку. А журавель з одним крилом ховає голову в криницю І хвиля серце огорта у біль святої плащаниці. Усе не так. Усе не те. І як було – так вічно буде! Із себе вичавиш раба – там поселяється Іуда. І скільки вовка не годуй – баран йому найбільше милий. Народ кричить: «Убий його!». А місця вже нема могилам. 13.04.17
|