У хаотичнім русі сьогодення,
Хоч іноді в очах темніє світ,
Я подумки кажу собі щоденно:
"Ну, хлопче, знов рушаймо у політ!"
Нехай низенько, а летіти треба,
Бо варто раз погодитись повзти,
Ти вже навік себе позбавиш неба
І не почуєш поклик висоти...
Бо лише лет надію залишає
Хоч раз в житті побачить небокрай,
Хоча ніхто тобі не обіцяє,
Що там, за небокраєм, буде рай.
А мо’, й не буде... Та надію маю!
Й сам обираю шлях свій до мети!
А хто повзе, і слів таких не знає,
Однаково тому куди повзти...
А я живу! Й живу надію маю!
Саме тому, хоча й на схилі літ,
Я сам для себе напрям визначаю
Й щоранку відправляюся в політ.