Уламком ночі зореліт
над океаном зціпенів…
А потім чорний моноліт
у течії вітрів
полинув через обрій хмар
до світлопаду ранку,
аби вронити свій тягар
краплинок вишиванкою.

Й веселкою земних думок
та зливою сигналів
зробити чи не перший крок
в порозуміння сталі,
проміння, вітру та води,
і до чужих планет ходи
прокласти, їх з’єднавши враз
безоднім виром дивних фраз.

Як досвітку оздоблення
потребувало слів!..
Бо збурило приводнення
чернетки бурунів.