***
Гарем розгублених думок
Гіркими стигмами достигне
І спину вигне депресивне
Чуття, що перехід намок –

З минулого не вийти просто,
Бо слизько, холодно… А ще
Із серцем, що болить натще
Не подолати часопростір.

Хоча… Ріка і так несе
Тебе, життя, розбитий човен…
Хоч молитовник златословен –
Галяру робимо з газет.

А біль вилизує слова,
Як пес із тареля сметану.
Я поцілунками розтану,
Неначе слава світова.

Погасне все. Далеке море
Поглине п’яні кораблі,
А профіль лишиться на тлі
Примарою, що очі коле.

Ще акварель моїх вагань
Комусь прилипне до підошви…
Вже тінь моя густіша й довша…
Я ніч надовго вполював.

11.02.17