Сутеніє кругом.
Ера людства закінчиться, мабуть.
Якщо ми не покинем колиски своєї –
Землі.
Наше місце займуть
Сиротливі знервовані мавпи,
Перехрещені дідом на вічний політ журавлі.

Буде тіло шукати того, що душа наболіла,
Де в космічних глибинах тріпочуть комет рушники.

Якщо є чорні діри,
То є діри білі –
Як у душах людських,
Так і там, де панують зірки.

Я у дірах тих білих шукатиму щастя безкрає,
Як в дитинства мойого дрімучих осінніх лісах.

Що сказати нащадкам?

Не знаю.
Але відчуваю.
«Помоліться за мене.
Я Вам прихилю небеса»...

Адже стану водою, росою, сльозою... собою...
І як зоряний дощ,
Поєднаю висоти глибин.

Сатаніє кругом.

Все чекає остастаннього бою,
Що почався із крику
«Розпни його!»
З горла юрби.

15 січ. 17.