Намарне серед марного...
Звідкіль
Береться слабкість визріти в нічого?
Слова минають, і минає біль,
Неспокій, спокій, радість і тривога.

В минущім – неминуще.
Як святе
У грішнім.
Я галактики у Слові.
Усе пройде,
Остигне, відцвіте,
Схова життя в своїй першооснові.

Так диха снами, тугою, грудним
Молочним літом осінь в чорноземах.
Слова минають, як прогірклий дим,
Як сонце на останніх хризантемах,

Як післясмак торішньої весни
Й передчуття, що – паморозь, що скоро...
Слова минають, як невіщі сни,
І ні про що насправді не говорять.