Я живим у землю заліз, -
мої очі трясуться від сліз.
Мов титан, у джурах, у зіллях
плугом орю власний рів.
Аби ти у раю не заплакав,
коли цькуватимуть Україну!
Мій - клятий дух, я це вчинив
за переклятую Чураївну.
**********
Наче вже мені років нівроку.
Мої думи тікають за поїздом.
А життя обривається збоку, -
Ну, і як, тепер за горизонтом?
* * *
Ой, чок, перечок! Чарочки легкі.
Хрін хоче з перцем випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – ти чортючок!
По-чорному грають дуки і дудки.
Чимдуж виламують білі руки.
Хапають м’ясо і топлять шпик.
Тонуть у владі – живіт і шик.
Та пийте, забурхайте цих панів.
Хвіст вірлячий їхніх скарбів.
Схопиться й мекне, і доки не здохне,
наше добро по світу розпорхне!
Їжте свій хліб, і чорта заріжте.
На шкурі хортячій кендюха ніжте.
Не все то козак, що має лошак.
Куме, давай, діставай сагайдак!
Буде нам сила, правда не гріх.
Упертий Омелько наївся і зліг.
Давай, піднімайсь, нарубаймо дровець.
Підкинемо вгору і був молодець.
Мартин та Одарочка – це ж Боже мій.
Кум і свояк вже шмайсер купив.
Не репне колода – сокира не тин,
Дідько Печений вже Мерса відбив.
Чи камінь у голову.
Чи камнем об голову.
Щаслива голота!
Живіє без сорому!
Ой, чок, перечок! Чарочки легкі.
Хрін з перцем хоче випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – Ти дурачок!
****
Не раз горе – не раз радість,
пов’язалась радість в біль,
по за очі добре – щастя
по за ночі - сонце – віль.
Не обірве рай – це пекло.
Подоляночка не плач.
Я нівроку ніжний, – себто
розбіжиться радість та й
посміємось, і заплачем,
не обірве долю шлях.
Смійся, смійся подолянка,
нам весілля зносить дах.
******
От тридцать третьего росток.
Устам грудным глас едва леком.
Я, ибо есть, есть ибо просто
быть откровенным человеком.
Немой алтарь. Немой святой.
Голос грудного громче грома!
Я, ибо есть, есть ибо просто
быть откровенным с полуслова.
Голос грудной голос святой.
Глаза - им быть светлее солнца!
Я, ибо есть, есть просто
быть откровенным до конца!
* * *
Дідька лисого, - чого ти застидався?
Ей, полковничку, - пагончик відірвався!
Покомандував отак би моїм військом,
бистрокрилий орле - лисий дідько!
Тю на тебе, накохайся в повній кишці!
Почеши - ще язичком по пиці! -
Поза вуха поведи, - під шиї
не задуєш справжні мої-циці!
Та ти не нагрівся по всі жири!
Вигрів в пазусі гадюку силу-сиву.
Та ти де взялася на обійми?
Я не чула втретє третіх півнів!
* * *
стих как лапотуля лайф и лампдырик
лапонька кутюрная марафет и цирк
похандрить хиппово с фуфелом души
отряхнуть бы крылышки и в коротыши
коротнуть колючих зайчиков вкувырк
стих у вас симпотный рясненький проник
рыжик вальтонулся с бульками видон
с брилликами вам бы съездить за бугор
стих у вас рогатенький чуточку блатной
и не беспредметный на общак простой
на мази напруга в минусе надёг
а музон в нем классный прямо с-лету ох
*****
Твій мобільний аж надто заряжений
від колисок твоїх і від пристрастей.
Ти навчилася правилам ряжених,
зачаровуватися на пристані.
Що ці манси - високі звичаї,
ти завсідниця ресторану.
Ти кохаєшся в тиші нечаяній,
у вульгарних барах на своях.
Там же грає Валя в масовці. -
Ой, зриває з панів усі маски!
Пам'ятаєш, бродячих акторів -
І Одарочку з чуйними фарсами.
Ой, не знала б я більше такого,
пахне мальва, кохає, як змога.
Був і хлопчик, чутливий нетрога,
із любові від щедрого рога.
********
Люблю, люблю по-европейски
в урну швырять свою сигару,
когда Москва, и Минск, и Киев
свистят "Одессу" под гитару.
О, здорово, - почти слезами
прочувствовать любви всеночну,
когда нельзя играть словами,
и литургией сменять прощу.
Люблю твой голос солом ветра,
всецело и без задней мысли,
когда сходят сума, как Федра,
криком "я тебя не-на-ви-жу!!!"
А как собрать к добру все чувства,
и снизу вверх смотреть на вещи,
дарить цветы, смеяться грустно,
люблю вот так, и ты хоть тресни.
Кому позор? – лишь с глазу на глаз
Парижем чувств играть на чувствах,
и грызть огрызки райских яблок,
чтоб Лондон слюнкой поперхнулся.
Ну-ка, возьми, на сто осколок
вазу разбей, изрезав пальцы
так, чтоб Нью-Йорк заставить плакать
и весь Лос-Анджелес смеяться.
Изволь, люблю, лишь встав с постели,
с ног на голову ставить вещи так,
чтобы все на самом деле,
в чувствах жило по-европейски.
********
А ти віриш, що мені нелегко
з власноручним птахом у душі
квапити свій задум і як дехто
мудрувати і сьорбати щі.
Чому ти не віриш, що я ніжний
спричиняю серця вищу цноту?
Мудрий гріх – в собі себе творити,
і вершити богатирську вроду.
*****
Шандарахнулся, зашараборился.
Шараёбиться вся шантрапа.
Шайка с Шамовой хороборится.
Шалопай, шалопут, шаман
застрочбил на ритмы поэзию
и гуляй шалава без субчика,
не хватает ему только рубчика,
отсудомиться под магнезию.
Страхавица - настрём с-ранья
прикупил себе две стекляшки.
что ж поэту одна срамота, -
ЛИРО-вятинкой вымыть ляшки.
* * *
Так, ти моторошніше мене -
ніхренаська - масла нажили,
знову ліки, наче? - et, дурниця,
замухрелив духу з бідури.
Натуралочка моя лубудади -
зашибісь - топірець без гламуру.
Ти була - як Зураті піздаті,
кікіфейно розвертілась здуру.
Мій кепон - і твій цей причесон,
в кабачеллах золотої газди.
Зависали Горем на пля-сон-ль
з дойками розхристаної Мяшки.
******
НАТАЛЬГИЯ!
N.N. Pozdnjakov
Не о чем ином, как о всем
Все натальничают кругом.
На ура девиц-задавак
Вкус и запах, и цвет, и лак.
ДАМА - паинька, наверняка,
Полюбила тебя страна.
Пробуй нож на ноготь свой,
Эх, подруга, - с остротой!
НАТальгия жены, страны
Все мужья натальгией пьяны.
Не шали, не шали НАТАЛИ,-
Натальгия женской любви.
Эх, натура несрамных НАТАШ!
Нарасхват твой шабаш и кураж.
Натощак «НАТАЛИ» не прочтешь.
Не к лицу, не под стать, - не мочшь!
Наталюшка , Наташка, НАТА,
Стиль – не бизнес, родная среда.. ….а….. !..
Во, ахти! ! – Невдогад, невдомек! -
НАТ-КА, на-кась! - АЙ-АЙ , - БОМОНД!
Для СТРАНЫ надушенный плой,
Для ЖЕНЫ напомаженный слой.
НАТАЛИ, НАТАМИ, НАТАНИ,
Баловница нравов страны.
Натальгия по «НАТАЛИ».
Вся страна – афера Любви!
БОЛЬШЕ , меньше. Короче, длинней.
Мне приятен твой стиль КАРМЕН.
******************************
А добра жінка – ходить як життя,
На всі чотири вітри лише вік.
На глузд крива впаде, її земля
закотить щастя і заціпить дух.
А доки гне цю білу тінь на яре сонце,
Ти слухай, що говорить їй весна!
‒ Втрачайте жвавість, падайте, їй конче
потрібні квітів, на яких журба.
* * *
Околей, обомлей, ошалей,
от параличей слов очумей,
чтобы стать пупырей наглей,
с пуделями Помпей прозрей.
Ведь поэзия - это не девочка,
каждодневно тянущая невод.
Королева - осевшая к ночи,
ставит там шедевры до немот.
Ах, велевшая, вырастить древо,
похрабрела того ли во гневе,
чтоб мир, обедневший на ветер,
лицезрел разжиревший эвен.
Ух, бой-девка, владеешь издевлей
оперевшим поэтовым-духом.
Погрузневший, богатый деверь
со своим не истлеет плугом.
*******
Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.
Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!
Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.
Гаї маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!
Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях плящих!
Передніш віку цибатий батіг!
Причали на схилах, палаци крутих.
Дух-Сіяче-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, складати нам драч!
Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.
Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, віяльцям-герцям!
Твій подих живих джерелець на яв.
Ведеш у вільхах володаря ям.
Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, стихіє оприче.
Як, миєш, як, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!
Чересло-Ворскло, висмоктуй толоку!
Ого, розпитва, задала мороку.
Чоло-проводир, ярмо і ясир.
Хто при дворі, того і пожир.
Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозбіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.
Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.
Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиш ворохобну, кобзаре-пастуше!
Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, як з пеклом дружиш?
Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя спруту, і міццю задушиш.
В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.
Грай-Черемоше, гірське переложе!
Заводь харалужні гори на ложе.
Еж, колесо-млин смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.
Стар-Віщо-Тисо, тобі не посохти!
Світ проклинає тебе у борохті.
Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих скаламуть.
Марево-Пруте, чого ж ти в обвід?
Ой, як ся гучно вода бурчить!
Хто переплаче води на твій кіс
смереки-споруди, і верболіз?
Добринь-Горинь, прорив-боривітер!
Бадьорих бобрів повний гармидер.
Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.
Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, немовби орел,
заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!
******
Де ж ти мій тягур очманівший,
від паралічів слів очумівший, -
я, щоб стати лурем лайфічним,
з пуделями Помпеї позрів.
Під шамрай повивчав королів,
покруглішав в мураві мишей.
Ой, ти спритнице, пишних панів
не знайдеш кобзаріший кофей.
Хай в сузір'ї міської поезії
є душа - як пахощ гортензії.
Антитезою не побрезгуєш,
потанцюєш під ритми Сілезії.
Хвилеріз охрінезних мерсів.
Для твоїх надій ніч ясніша -
Неминучість співзвучна - терції,
наче яд пісень у віршах.
* * *
Не хвались передником, не хвались Вітоль!
В материнській ласці джинсових Джоконд.
Все пером писалося - в краплях чорних вин, -
не хвались гороховим, Фома дворянин.
Як повинно - тожно! Очорнивсь у піст,
якщо все не вибілить норовистий гість.
Кішка - крихту лапкою - забруднила стіл,
білу ниць розсьорбуєш - вибігай на міст.
Геть з очей - без пам'яті - прихворів мій дух.
Заварив би ягідку та попік сто рук.
Дискотня з дискачками - і кошерний блат!
Забирайся дівчинко - приставай до благ.
Не погасне світло від пожежних ламп.
У якій добріща силушка дуб ловить.
Дозирати з ніченьки - дрейфу не поновить, -
доставуча дригалка в драйвах на паролі.
У раю Барилівка й Дунька-дуринда,
що? - життя малиновка - ну, ти чей дурна!!!
* * *
Манежный манекен намарафетил
зарюханный стишок о лже-любви.
Увлек к себе всех сетевых соседей,
зарубным гриппом девок заразил.
теперь зараза заморила замухрелых,
всех отмороженных взаморчик увела.
вот заморочка – нет рифмы у замшелых,
чтоб отморозиться и выжить из ума.
******
Ко всем чертям засохшие букеты.
Я знаю прежних пустырей цветы.
Они не вянут, как глаза в моменты
комиссионных кукишей любви.
Ежели при свечах в глухую полночь
нам было дожидаться своих мук,
топтать июнь, хлебнувши отолочья
царства небесного и то, что только звук.
Так эти чудеса и не условны,
и полон ими тихий крымский сад,
который залит белыми бутонами
случайных счастий, обошедших ад.
*******************
Мартовскую слякоть выдержали к сроку,
расписав слезами алкоголи глаз,
где округла внешность огородит склоку
в крепостную тщетность, в постоянства транс,
где утробы пошлость поровну разделит
нос, глаза и уши, рот, зубы, язык –
им, которым только существует гений,
на сердце которого вывешен ярлык.
В золоте приборы: ножи, вилки, ложки,
изумруд фужеров в акварелях блюд.
Говорят чуть слышно: положите ножку,
чуть горчицы, ложечку,— балыка чуть-чуть.
Пусть играя, тлеют на глазах мускаты,
в паутине джаза вывернув сердца,
растворяют слезы, как кончину блата,
в радугах, где солнце дрючит пузыря.
И склероз обжорства на улыбку давит,
и качает тело внутренний сквозняк.
Главное отметить, ну, а там, как знаешь,-
мне - нельзя, но буду, коли жизнь - пустяк.
Замшевая шея с потрохами гуся
выложена блюдом посреди стола,
явственнее запах - суверенность вкуса
с остротою птицы чувства красота.
Вундеркинд влюбленный,
вмятины с висками
приземлили тело к плоскости спины,
в обмороке смеха мертвых, губ своих не сдали
поцелуи В отмок флейты камеры.
Попурри под девочку с мрамором печали
оборвалось танцем,— предпочла уйти
в мартовскую слякоть, где слова молчали,
когда слева толпы гения несли.
И сжимая слезы в кулаках с цветами,
едва-едва держась на дыханьи ртом,
смуглого молюска смяли парижане,
возложивши вилки на мускатный стол.
Я чернею с первой можжевелой боли
физикою слова, где фонем зигзаг
втихаря сусолит формою глагола,
дабы дух морфемы логикой унять.
И спонтанной скрипки подлинно страданье
ломит стыд минутной черной тишины,
в лихорадке чувства серебрит рыданье,
где текут сквозь слезы солнечные сны.
Я б сыграл на флейте соловья рыданье,
но соседей ругань слаще и пьяней
старого режима, где и ночь трамвая
спишет мои ноты для своих парней.
Апельсин, как счастье, подвернулся кстати,
и я чищу корку, собственно с сердец
очищаю кожу, так как чистят штаты,
обновляя душу театральных сельдь.
Подливайте гостью сумрак красной ночи,
чтоб он мог шататься среди тополей,
поднимайте рюмки,— вера смысл не спросит,
когда символ воли — мартовская лень.
Ничего не помнить,— принцип для кокетства
одноруких крыльев эпохальный бридж,
семиглазку ломят комплименты детства,
как угрюмый трепет маленькой Бриджит.
Близнецов их маски поосядут брови,
возмутится сердце нервами пружин.
Милые принцессы, коих принцы воры,
не творите тайны в случаях мужчин.
Взглядами вдогонку сопричастны плечи
совратятся падшей в унитаз вины.
Ах, шальная роскошь! Ах, затравка речи! –
Дочь безгрешной страсти, коей жизнь - чины.
Багровее мрамор мокрого асфальта
расколол полоску — опеля тире
выгнув острым жалом грусть родного альта,
вертикально выдав молнии каре.
Господин компаний в передышке танца
поклонился лику совестных интриг,
и вознес предатель козни реверанса,
приоткрывши урну ритуальных игр.
Старине вдобавок комплимент свободы
прежних церемоний — сутенеров стиль:
желтые бананы, ананасы, воды,
и волшебных яблок виноградный шпиль.
Виселицы галстук номерной завешки
по размерам шеи завтра вывесят:
родина отметит повеленье пешки
от всеобщей клятвы к собственному "я".
Хлеб, как боль, холодный. Синяя ухмылка,
помысел иронии коих на бедре.
Пьяных улиц ересь,— голубей засылка
в палисад крестовых дамских декольте.
Предвещаю травлю вымыслов неясных,
что получки легче от карманов брюк.
Скомканные томы карапузов красных
выдадут в нагрузку — коммунизма рубль.
Те, кто не упились, выйдут на балконы,
с табаком по-женски заведут галдёж,
с ерундою стиля - пустяков каноны,-
уровень сознанья,— выше не возьмёшь!
|
