Сон не леліє утомлену душу мою,
Що задихалась від щастя і падала в прірву.
Кості печаль роз’їдала...
Та вже не боюсь
Роду бісівського.
Страх свій із коренем вирвав.

Холод пекельний зостався
В моїх ворогах.
Мабуть, їм добре в пекельному холоді тому.
Строчить доноси на Той світ
Смішна поетеса – Карга,
П’яний царьок-олігарх і професор...
Усі – як з дурдому.

Ангел в дурдомі бісиська із себе вдає.
Біс пузозадий той корчить архангела з себе.
Манія величі в когось.
А хтось надломився і п’є,
Стежку тернисту забувши до себе, до неба.

Осінь – циганське весілля – прийшла і шумить.
Що їй до нас – ідіотів і просто заблудлих?..

Крила помию.
Піду помолюся з людьми.

Люди – як люди...

11 жовт. 16.