***
Відрами вічність заносить у хату
Темінь вологу.
Рука волохата
Ночі, чи спокою, чи мерехтіння
Свічки, у сірім обрамленні тіні,
Гладить по спині.
Невпинно втрачає
Зграя думок, обнадієна раєм,
Вперту упевненість.
Дрібнотремтіння
Звужує межі любові й терпіння.

Рабська покора і поклоніння
Нищить себе у нових поколіннях,
Тільки повільно.

Вільними стати
Хочуть не всі.
Заплямовані шати
Судді вдягають на інших.
Даремно
Серце палити, стискати рамена –
Чорна негода за ніс тебе водить,
Ходить довкола, витоптує сходи.
Виє обурено вовк, а свобода
Броду не знає, та лізе у воду,
Бо без води – тільки зашморг чи куля.

Дуля в кишені.
У гніздах зозулі
Яйця змішали.

Довгі, як шалик,
Що безтурботно стрибає по спицях,
Дні-пустоцвіти сховали в косицях
Те, що не збудеться.
В душах – завали.

Сонце проклюнулось.

Ми ще не спали.

07.10.16