*** стікає дощ по шклу неначе ледачий сон вповзає в день бреде за краплями удача і плаче речення тече життя за вікнами готелю вдягає ранок чобітки на стелю осінь тугу стелить і відбиває трем чіткий стіна мов жовту спинку ліжка тримає віжки розум і не втримує гарячі ніжки тремтять мов кола на воді в запрілі білі вікна ранку впирають руки звуки і стають у позу поза ранком стихає все на світі і і більш нікого більш нічого і ранок солодко-п’янкий дощ по вікні а ми по колу і стогін пошепки тремтить медові грона винограду розчавлює вустами мить бринять краплини сонні струни і втому струшують з облич нас поцілунками розбудить від збудження волога ніч 04.10.16
|