***
Стирає день проміння на щоці,
Як мама моркву – на старенькій терці.
На полі залишились гарбузи,
Сліди гріхів на перевалах терцій…

Корови пережовують руде
Оте, що стало сіном на корінні.
До золота удача не дійде –
Зупиниться – лиш повні жмені ріні.

І скільки цукру в моркву не клади,
Від неї не просвітлює – лиш нудить.
Стається так, що тільки до труни
Несилувано йдуть щасливі люди…

Такі нестримно щедрі, що аж-аж,
В бажанні не казати навіть слова,
Бо про покійних краще вже нічого,
Ніж те, що назбиралося. Сплива

Щетиною прозора жовта кров.
Стікає день у келих від Мартіні.
Вже акварелі туляться під скло,
Вже дістають до ночі довгі тіні…

Гірчинкою п’янить морквяний сік
І більшає під келихом копійка.
А брама в рай, затулена Петром,
Така свята, неначе барна стійка.

10.09.16