Мо', по життю я отакий невдаха, Бо в пошуках дороги до мети Чомусь не мав второваного шляху, Хоч довелось чимало вже пройти. Все якось так: то гори, то яруги, То голий степ, а то трясовина... Дня не прожив в спокої, без напруги, А якщо й плив, то завжди без човна. Не ухилявся від поривів вітру, Хоча черпнув і болю, і біди... Лиш дякував Всевишньому і світу За кусень хліба й за ковток води. Грошей не маю, але маю втіху, Як посох свій, що завжди у руках, Бо, глянувши туди, де ставив віхи, Я бачу за собою рівний шлях...
|