Чудес не буде—лиш червневий вітер підноситиме випрану білизну на мотузках, і три троянди білі гойдатимуться разом у вікні, яке б давно годилося помити... Вона погляне дійсності у вічі— холодна правда виламає двері солодкої довіри і позбавить безпечних снів у коконі ілюзій. Її потягне кинутись у вир розбурханого юрмища людського, де душі перестрашені шукають простої справедливості для себе— але й її на всіх не вистачає... Як це життя прожити без чудес або без боротьби, яка п’янить обіцянкою гордого здобутку? Образитись? Дозволить, щоб зневіра підточувала страх самої смерті— хоча б одним із страхів стане менше? Як можна зберегти лице своє, надію, що тебе пізнають предки, батьки і друзі, що пішли у вічніть? І доки вона гірко спогляда, просочуються краплями в минуле вона сама,її червневий день, розвіяні врочисті простирадла на мотузках, і вже вони стають неправильним тремким конгломератом, що осідає в пам’яті на дно і виринає чудом випадковим...
|