Проклятий, оббреханий, побитий,
Теплий, мов Ісусова сльоза,
Хтось готовий серцем говорити
Про зорю, про долю, про базар.

Все ж тут «по писанію» шнурує.
Колесо історії скрипить.
Серце, Бога згадуючи всує,
Хоче Богу кровно догодить.

Плавають у небі два лелеки
Над гніздом –
Як над труною хрест...

Я ж проснувся і собі кумекаю:
Хто раніше із нас трьох помре?..

Хто помре раніш, той воскресатиме
Так, як воскресає трин-трава
Десь поміж божками бородатими
Й тими, хто придумує слова
Теплі-теплі – наче сльози заячі,
Гострі-гострі, як іскринки зір.
Йду, несу хреста свого, хитаючись,
В лісовий далекий монастир…

Тіло моє бренне там всихатиме,
Бо цей світ – немов тюрма мені
З мукою душевною хрестатою
В голубій терновій глибині.

Сподіваюсь, сповідаюсь Господу.
Лікувальну труту долі п’ю,
Тіло й світ рятуючи від розпаду
І країну зболену мою.

Марнослав’ям, марнослів’ям хворий тут,
Я молюся, каюся, росту,
Де лаврово входити в історію
І терново – в райську висоту.

29 квіт.16.