Золоті
         промені,
золоті
         промені,
на дахи
           бронзові
зорями зронені
в синьому
               пломені
пізнього вечора.
Золоті
         промені  
з роду лелечого,
з роду
         летючого,
міжгалактичного,
руху
       співзвучного
й не потойбічного.
От
    над карнизами
золоті промені
овид
       пронизують,
так і нескорені,
так
     і не зломлені
часом та відстанню,
просто
         ледь втомлені
даллю іскристою,
даллю
         космічною,
трохи фізичною,
трохи –
           магічною.
Та таємничою
дивною
           силою
в вікна
          устромлені,
чи
   відпочили би,
полум’ям
             сповнені,
промені з золота,
якщо
       зневажено
скло
       і розколоте  
на відображення
й золоті промені,
в сяєва
          домені,
мчать
        над похмурими
архітектурами
міста
      бетонного?
Світлом вдоволені,
люди
       фотонами
линуть у гомоні
дня
     невблаганності
і в людській парості
ночі
      туманності
гинуть від заздрості.

Красна є
втеча ця!..
Нею оновлені,
вічністю
точаться
золоті промені.