Опубліковано: 2016.04.18
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Ігор Павлюк

* * *



Гріють небо крила журавлів.
Добре, по-дитячому на серці
В космосі, що плаче на Землі
Світлом, як горілкою із перцем.

Крізь тонкий, останній лід весни
Видно висоту в глибинах тайних.
Хочеться приходити у сни
Тої, що посеред ночі ставить чайник...

Хочеться і можеться іще...
Серце заспокоїлось печаллю,
Де червоним воском час тече,
Доки я до пристані причалю.

А причалю – потече назад,
Наче дощ на перший цвіт, сльозину.
Бачив я великий зорепад,
Де душі моєї батьківщина.

Тому і незатишно мені
Тут, тепер, на хворій цій планеті,
Що душа в глибокій вишині,
Тіло залишивши в Інтернеті.

Тому й гріють крила журавлів
Небо рукотворне наді мною.
Тому й менше слів...
Все менше слів.
Менше місця у ковчезі Ноя...

15 квіт. 16.

2016
© Ігор Павлюк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/43907/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG