Гріють небо крила журавлів. Добре, по-дитячому на серці В космосі, що плаче на Землі Світлом, як горілкою із перцем. Крізь тонкий, останній лід весни Видно висоту в глибинах тайних. Хочеться приходити у сни Тої, що посеред ночі ставить чайник... Хочеться і можеться іще... Серце заспокоїлось печаллю, Де червоним воском час тече, Доки я до пристані причалю. А причалю – потече назад, Наче дощ на перший цвіт, сльозину. Бачив я великий зорепад, Де душі моєї батьківщина. Тому і незатишно мені Тут, тепер, на хворій цій планеті, Що душа в глибокій вишині, Тіло залишивши в Інтернеті. Тому й гріють крила журавлів Небо рукотворне наді мною. Тому й менше слів... Все менше слів. Менше місця у ковчезі Ноя... 15 квіт. 16.
|