Все спочатку… Бетон космодрому.
Квіти з Тау Кита. Жалива
на узбіччі… Й жалобного грому
десь на обрії тужні слова.

Ось удвох, сидячи на причілку
бару з крил стріляних кораблів,
дудлимо ми з Ейнштейном горілку
за всіх тих, хто навік улетів.

І за тих, хто ніколи злетіти
чи не зможе, не схоче а чи:
не дано починати їм жити,
наближаючи зорі вночі.

Мов живопис той неандертальський,
наші мрії печер змінять світ!..
Ми загинули під Іловайськом,
розпочавши в безмежжя політ.