Олена Черненко*** жінка з фотокартки ім’я якої я колись записав на маленькому клаптикові паперу щоб не забути і загубив цей клаптик я сфотографував тебе щоб не втратити відчуття дотику до твого волосся відчуття його маси чи воно так само важке як твій погляд але ми не зустрілись поглядами жодного разу я слухав людей яких слухала ти щоб навчитися чути ті самі слова і сприймати людей твоїм найгострішим почуттям – інтуїцією я ніби знову вчився жити намагався вловити запах кульбаб якими ти закидала кімнату в якій я ніколи не був я взагалі ніколи не був із тобою… але і це неправда жінка з фотокартки! бо я співаю твоє ім’я і в мене багато папірців на яких воно світиться золотими літерами я пам’ятаю твоє волосся і всі твої риси і погляд усю його надприродну легкість бо ми зустрілися поглядами і не тільки поглядами я тепер знайомий з усіма кого ти любила бо я знайомий з тобою мені не треба слухати їх слова бо я чув твої але не вірив твоєму найгострішому почуттю – інтуїції і ось тепер коли так гостро пахнуть ці шалені кульбаби я маю змогу звертатися до тебе тільки так – жінка з фотокартки і класти фотокартку на ліжко поряд із собою
|
2016 © Олена Черненко |