Опубліковано: 2016.03.01
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Олена Черненко

Любовь

Любовь моя вечна. Маршрут без конечной,
А лучше, наверно, сказать – это нечто.
Сверхпоезд, ракета, рванувшая к Марсу,
Страданье такое, почти что катарсис.
Осколок планеты, что сердце изрезал,
Предпраздничный посох, воинственный жезл.
Фигурка богини в заброшенном храме,
Но лучше, наверно, сказать – это камень.
Твердыня земная, небесная искра,
Душа, что восходит по лезвию риска.
Прыжок без страховки в надежде на чудо,
Побег в никуда непонятно откуда…

Теперь я на грани. Не хочется – в бездну,
Ещё одна боль – и я просто исчезну.
Но плохо не это, и хуже другое,
Что нас остаётся по-прежнему трое.

2013
© Олена Черненко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/43652/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG