Опубліковано: 2016.02.20
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олексій Кацай

Озеро досвітнє

Здіймається юга із глибини:
мільярд зірок в ній і мільйон галактик,
а ще – моя планета, просто клаптик
розкиданої геть речовини.

І я –
      речовини тієї квант,
наповнений всією глибиною, –  
те, що лежить між дном буття і мною,
вивчаю,
            мов долоню хіромант.  

Та лінії сузір’їв пінить рух
й легкі серпанки перетворює в тумани,
де лиш закохані та інопланетяни
долають глибину навпомацки й на слух.

Ти випірнаєш з неї. Ватра дим
несе на твого тіла досконалий витвір.
А я – на березі,
                      і ледь колише вітер
на пагонах думок тремтливе листя рим.

2016
© Олексій Кацай
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/43592/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG