Опубліковано: 2016.02.15
Поетичний розділ: Філософська лірика

Ігор Федчишин

Моє покоління

Відлітає у вирій потроху моє покоління.
Не гуртуючись в зграї, без галасу і балачок,
по одному проходять границю земного тяжіння
і, розправивши крила, поспішно летять до зірок.
Вивіряєм ретельно, шліфуюєм останні ці кроки,
наче тільки для цього і варто прожити життя,
компостуєм квитки, щоби часом вкінці ненароком
не поплутати рейс та не втрафити у забуття.
А тоді злетимо, щоб востаннє обняти планету
та зігріти її для нащадків остатком тепла,
подамось в синяву, де нема вже ні війн, ні багнетів,
ні брехні, ані зради, лиш вічна космічна імла.

2016
© Ігор Федчишин
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/43573/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG