Опубліковано: 2016.02.12
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олексій Боричев

Линии судьбы

До чего же незамкнутость линий
Наших судеб уныла, темна!..
Но, вонзаясь в грядущее клином,
Как волна, пеной брызжет весна.

Открывает все поры предчувствий,
Размыкая забвенья круги.
Испаряется облако грусти,
Как туман от весенней реки.

Заполняет все поры напором
Непокоя сиреневых дней
И водою событий, в которой
Даже белые ночи белей…

И неясные контуры линий
Высветляются этой водой,
Перламутровой, розово-синей,
Замыкаясь незримой скобой.

2016
© Олексій Боричев
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/43554/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG