По колу пущені слова –
Кров, закільцьована у венах,
І хто б лише не співчував –
Не повертайтеся до мене!

Бо кожне коло – вогняне.
Наздоженуть слова уперті.
О, що розгойдує мене
На цю оголену відвертість?

Не потребує зайвих слів
Ні мудрість, біль несамовитий.
Мовчи, душа! На сто замків
Закуй розхристану відкритість!

Кому ти ввіриш всесвіт? З ким
Підеш в далеке і найближче?
Слова вертаються такі...
Що – звідки, Господи?
Й навіщо?!