Звикають очі до очей і світла.
Бредеш кривеньким коником.
За ким?
Горить кропива синім-синім цвітом –
Десь там, де умирали козаки.

Встаєш із Сонцем і лягаєш разом.
Всі інші Влади можна пережить...
В сільському клубі перед перелазом
Любов –
Як ніж –
На Місяця ножі.

Жорстке й прозоре,
Дике і церковне.
Вже не радянське.
Ще не світове.
Твоя печаль клубочиться, як вовна.
Калини сік дзвенить з дитячих вен.

Сумуєш ти, мов річка в трубах темних.
Сумуй, сумуй.
Печаль – для бідних рай.
Ніщо у цьому світі недаремно.
Ніхто у Тому світі не вмира.

І, як останній постріл на планеті,
Гудуть громи про ранню благодать.
Позавчорашні йдуть в село газети.
Позаторішні райдуги дзвенять.

Віки шумлять.
Роки ідуть, моменти.
Штовхає Землю з рук у руки світ.
Та крім землі є море на планеті.
Крім крові є ще небо на землі.

Села не буде, і мене, і світу...
Лише душа.
І навхрест – дві зорі.
А поки що село тоненько світить
В очах, що рідно плачуть угорі.
17 серп. 96